Соціальна дія і соціальні зв'язки.

Предыдущая123456789Следующая

Що становить первісний елемент соціальних систем? Це питання на протязі довгого часу було дискутивним в середовищі соціологів. Різні соціологи пропонували в якості першооснови соціуму: людину (індивіда), особистість, сім'ю, соціальні стосунки, тощо. Сім'я і особистість – складні явища, підсистеми соціуму, вони не можуть розглядатися як базисні елементи. Соціальні стосунки мають пряме відношення не до елементної бази, а до способу їх сполуки та інтеграції. Не викликає розбіжностей той факт, що соціальні системи складають люди. Але окремий індивід, або навіть мільйони ізольованих людей не становлять системи і взагалі соціального явища. Індивід, як відомо, не є об'єктом соціології, це – сфера зацікавлень психології, біології, медицини, антропології тощо. Людина творить соціальне тоді, коли вона діє і вступає у зв'язок з іншими суб'єктами. Є підстави в якості базисного елемента розглядати таке явище, як соціальна дія.

Соціальна дія.

Соціальна дія не можлива без самої людини та її фізичних і психічних можливостей. Але аналіз психічних і фізіологічних аспектів виходить за межі предмету соціології. Соціолога цікавить поведінка людей як засіб, шлях утворення суспільства. Не кожна дія або вчинок людини є соціальними. Соціальна дія обов'язково містить два моменти: а) фізичну складову; б) момент орієнтації на іншу людину або соціальну групу. Якщо відсутній другий елемент, дія не вважається соціальною. Наприклад, перехожий зняв капелюха на вулиці, бо відчув спеку (або навпаки одягнув) – це ще не соціальна дія. А от те ж саме, якщо воно робиться в церкві, в хаті, при зустрічі зі знайомим, тобто як необхідний етикет, як зв'язок з іншими людьми, безперечно, буде соціальною дією.

Кожна дія має свій мотив або внутрішню причину дії. В ній відбивається якась нагальна потреба, невирішена проблема, протиріччя, нарешті, світогляд, система цінностей. Людина усвідомлює свої дії й у більшості випадків планує їх заздалегідь. Таким чином, формується мета, і людина діє відповідно до неї. Мотиви, цілі орієнтують вчинки людей у досить широкому діапазоні: від суто егоїстичних дій, коли людина використовує соціум для себе, задовольняє свої потреби і бажання, і до альтруїстичних, – пов'язаних з інтересами інших людей. Гнучкість поведінки людей, можливість висувати ідеальні цілі, критично переосмислювати свої вчинки, мотивувати дії елементами культури (цінностями, нормами), принципово відрізняє соціальну дію від вчинків тварин, птахів, комах, які теж мають колективний спосіб життя.

Цю традицію (класти в основу соціального таке явище, як соціальна дія) започаткував М. Вебер. Він запропонував класифікацію соціальних дій, в основі якої лежить критерій раціоналізації поведінки. Вона включає чотири головні типи соціальних дій: цілераціональна дія, ціннісно-раціональна дія, афективна дія, традиційна. Цілераціональна дія – це добре усвідомлений вчинок, до якого суб'єкт ретельно готується, складає відповідний план, прогнозує реакцію оточення і застосовує принадні засоби. Розрахунок і відкидання емоцій, нераціональних мотивів, свобода від забобонів – ось характерні риси цього типу дії. Вебер вважав, що цілераціональна діяльність притаманна сучасному європейському і американському способу життя, вона становить основу капіталізму, конкуренції, технічного прогресу. Ціннісно-раціональна дія підпорядковується пануючим у суспільстві цінностям, умовностям, засадам, нормам, моральному обов'язку людини. Власні свідомість, воля, бажання в цьому разі дещо обмежені, людина керується суспільними вимогами і власними моральними принципами. Афективна дія – це наслідок емоційного потягу або вибуху, що погано контролюється свідомістю; вона-здебільшого не планується і може здаватися безцільною. В основі афективної дії – "потужні" почуття: пристрасть, помста, спрага тощо. Нарешті, традиційна дія – це данина прийнятим зразкам поведінки. які не потребують суттєвої корекції. Традиція полегшує життя і поведінку людей, особливо у так званих стандартних ситуаціях – під час свят, ритуалів, у повсякденному житті. Водночас – це обмеження діапазону вчинків, певне блокування розвитку. В реальному житті є комбінація чотирьох типів, що тісно пов'язані між собою. Але в різних суспільствах той чи інший тип відіграє домінуючу роль. Наприклад, в США можна вважати найбільш поширеним цілераціональний тип. Для більшості американців на першому місці – бізнес, робота, успіх, кар'єра; відпочинок, розваги, церква, традиції й почуття, хоч і також важливі, але – вторинні. З цих засад виходить пересічний американець в своїх діях і життєвій активності. А ось де не будь у Гаїті уже інші акценти: провідну роль відіграє невиробнича сфера, церква, містика, свята, традиції. Відповідно до цього переважають традиційний і афективний типи поведінки населення. І хоч Гаїті розташована поруч з Америкою, вона залишається відсталою країною. Західна цивілізація вільно впроваджується на острові, де під час праці у людей голови зайняті тим, яким буде наступний карнавал, і чи може чаклун оживляти мертвих.



4.2. Соціальні зв’язки та соціальні відносини.

Якщо соціальні дії ми будемо розглядати в якості елементів соціальних систем, то соціальні зв'язки створюють відповідні структури. Соціальний зв'язок – це спосіб єднання елементів в інтегровані соціальні: системи. Соціальний зв'язок передбачає присутність: а) суб'єктів зв'язку; б) предмету зв'язку; в) механізмів регуляції, загальних "правил гри". Суб'єктами можуть бути два або більше індивідів; в ролі суб'єктів можуть виступати соціальні групи, наприклад сім’ї або трудові колективи. Зв'язки поміж людьми складаються не хаотично, вони охоплюють тих суб'єктів, які мають спільний предмет для взаємодії. Предмет зв'язку виникає в разі, коли є залежність них суб'єктів по відношенню до інших, взаємотяжіння людей. Наприклад, родинні зв'язки – найбільш стабільні і витривалі, бо вони базуються на глибокій залежності подружжя, дітей і батьків. Предмет зв'язку подружжя - почуття кохання, сексуальні стосунки, хатнє господарство, виховання дітей, матеріальна взаємопідтримка. В разі, коли предмет зв'язку послаблюється, руйнується, висока вірогідність останнього припинення зв'язку, тобто стан одруження може припинитися. Для підтримки соціальних зв'язків важливо, щоб соціальні дії були з обох боків, щоб існувала зацікавленість усіх суб'єктів у продовженні стосунків. Таким чином, соціальний зв'язок є залежністю, щореалізується в процесі соціальних дій і взаємодій суб'єктів.

3 огляду на характер регуляції взаємодій розрізняють формальні та неформальні зв'язки. В першому випадку діють "жорсткі" механізми, що базуються на законах, офіційних документах, інструкціях, настановах. Офіційні зв'язки встановлюють певну субординацію суб'єктів, їх підлеглість і підзвітність. Неформальні зв'язки не мають жорсткої зобов'язуючої регуляції, вони базуються на моральних нормах, встановлюють стосунки координації, об'єднують людей, що, мають схильність один до одного.

Зв'язки можуть бути як прямі, так і опосередковані. Прямі зв'язки реалізуються у формі соціальних контактів. Останні виникають в малих групах, коли люди мають нагоду безпосередньо спілкуватися. Важливо розрізняти випадкові, одноразові контакти та зв'язки і довготривалі, систематичні взаємодії. Найбільш стабільними, усталеними зв'язками є так звані соціальні відносини.

Соціальні відносини – це деіндивідуалізовані, багатопредметні, довготривалі та самовідновлювані зв'язки. Деіндивідуалізованість є наслідком того, що соціальні стосунки охоплюють не випадкових, або ізольованих суб'єктів, а індивідів як представників певних спільностей – національних, класових, демографічних, професійних тощо. Наприклад, стосунки "начальник – підлеглий" не пов'язані з особливостями конкретних людей, що вступають у відповідний зв'язок. Вони містять загальні вимоги, які стосуються всіх, хто умовно належить до групи "підлеглі" і групи "начальники". Таким чином, ці стосунки перетворюються на деіндивідуалізовані, формальні. Багатопредметність стабілізує відносини, робить їх міцними. Наприклад, міжнаціональні стосунки можуть складатися навколо багатьох предметів: розподіл матеріальних багатств, землі, політичний контроль над територіями, участь в органах влади, релігійні справи, мова тощо. Багатопредметність породжує складну структуру соціальних стосунків; вона включає економічні, політичні, релігійні, ідеологічні, правові, моральні стосунки. Соціальні відносини тривають та відновлюються на протязі довгого часу, навіть тоді, коли вони загострюються І перетворюються на антагонізм суб'єктів. Це обумовлено фактом існування в межах одного суспільства і соціального простору певних спільнот, соціальних груп, Доки ці групи існують, вони вимушені взаємодіяти, а це породжує соціальні стосунки. Таким чином, соціальні стосунки виникають поміж певними соціальними групами і поміж людьми, які є, представниками цих спільнот. Соціальні відносини – основа структури соціальних систем, вони забезпечують стабільність у суспільстві,

Зв’язки, відносини в соціальних системах відрізняються тим, що вони регулюються елементами культури. Загальні й прийнятні для сторін значення, цінності, норми виконують цю функцію; вони, відіграють роль тих правил, що впорядковують взаємодії. До речі, якщо люди їм не підпорядковуються, системи невпинно руйнуються: розпадаються сім'ї, трудові колективи, політичні партії і навіть спалахують громадянські війни. Є всі підстави розглядати елементи культури як базисні елементи, з яких складаються соціокультурні системи.

5. Соціально-регулятивна функція культури: значення, цінності, норми.


7164477455329901.html
7164515831813923.html
    PR.RU™